Слова всі залишаються в серцях,
Забути їх ми вже не в змозі,
А дні ідуть сповиті в днях,
І кожен день ми на новій дорозі.
І кожна мить, цілком як небуття,
Іде за роком рік, повільно, рівним кроком.
І ми обмовившись, буває, ненароком
Живемо день у день без каяття.
Слова бувають різні й люди теж,
Хтось ними плакав,мучився,тужив,
От деякі в словах не мають меж,
Неначе чорт у них в душі ожив.
На серці їхнім не зажиті рани,
І їх душа розп’ята та кричить.
Заполонили очі біль-тумани,
І час не лічить, а завжди мовчить.
Лише десяток добрих, світлих фраз,
І звільниться душа твоя нараз.
Тоді вже ти – уже не будеш ти,
Ти станеш втіленням любові й доброти.