Чому? Бо ми не в змозі щось змінити.
Ми змушені прожити все по плану
І час, нажаль, не вмієм зупинити.
А хочеш я для тебе сенсом стану?
Давай пронизувати відстань щогодини,
Давай щось змінимо,хоч спробуєм змінити!!!
Ти, як і я, давно вже не дитина.
Так може спробуєш простір відкрити?
Це риторичні і дурні питання,
Бо я пишу для себе,не для тебе!
В моїй душі пала вогнем бажання
Хоча... нічого не роби,уже не треба.
Так пройдуть дні, роки, десятиліття,
Так пройде все утрачене життя...
Для мене ти неначе безробіття,
Мій сенс і вічне каяття...