Василь Симоненко
(1935 – 1963)
Мир какой – волшебный, разноцветный!..
Мир какой – ни края, ни конца!
Звёзды, травы, сумрак предрассветный,
Магия любимого лица.
Мир мой многоликий, многоокий,
Страстный, взбудораженный, немой,
Нежный, обольстительный, жестокий,
Подари простор мне свой широкий,
Влей мне в душу свет и непокой!
В мысль и слово дай мне динамита,
Дай любви мне, счастья и добра,
И в судьбе разлейся, что омыта
Волнами прадавнего Днепра.
Не жалей добра мне, мир прекрасный,
Счастья не жалей моим годам –
Ибо я, в тебя влюблённый страстно,
Всё верну – по капельке отдам.
10.11.1962
(перевод с украинского –
Валентина Варнавская)
Василь Симоненко
(1935 – 1963)
.
* * *
Світ який – мереживо казкове!..
Світ який – ні краю ні кінця!
Зорі й трави, мрево світанкове,
Магія коханого лиця.
Світе мій гучний, мільйонноокий,
Пристрасний, збурунений, німий,
Ніжний, і ласкавий, і жорстокий,
Дай мені свій простір і неспокій,
Сонцем душу жадібну налий!
Дай мені у думку динаміту,
Дай мені любові, дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе,
Хвилями прадавнього Дніпра.
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам –
Все одно ті скарби по краплині
Я тобі закохано віддам.
10.11.1962