Вольный перевод
стихотворения
Шона Маклеха «Сховане в торбу»*
http://www.stihi.ru/2013/05/12/7103
«Спрятанное в котомку»
« ... Ты найдёшь на берегу
Простую зелёную глину
...........................
будешь зимой
Лепить из неё людей. »
( Даниил Хармс )
Я посетил международный фестиваль кузнецов во время визита в одну далекую и прекрасную страну. Блуждая между рядами мастеров , которые прямо на глазах зрителей выковывали из железа удивительные цветы и зубатых драконов , я вдруг увидел у одних мастеров наш ирландский флаг. В душе стало как-то щемяще и сладко - я вспомнил о друидах -кузнецах , о железе которое закалялось в горнах Тары и Круахана и написал в блокнот следующее:
Переполнена Петрарки сонетами
Сумка старого кузнеца,
Пожелтела бумага от времени,
Как папирус она стара...
Набежали внезапно видения
О ладьях, Рекою Ра плывших,
С пожелтевших степей Сарматии
В закопчённый мир трубочистов...
Да… Никак не осилить дороги…
(Все они - бесконечные, бренные!)
Хоть и носят повсюду ноги,
Вокруг та же, в кОсмах Вселенная...
Люди в белых, как снег одеяньях,
Знают что-то о фазах бардо,
О тибетских камнях, изваяньях,
Что, как люди, были когда-то...
Великанами, исполинами,
Грубо сделанными из руды...
И бывает, что слЫшны рокоты
То ль огня, то ль потоков воды -
То удары гигантского молота:
Великаны из эры железной,
В бурых красках нетронутых руд,
Остриями плугов, через труд,
Вычеканивают себе поэзию...
*«Сховане в торбу»
Шон Маклех
http://www.stihi.ru/2013/05/12/7103
«…Ти знайдеш на березі
Просту зелену глину
………………………
Будеш взимку
Ліпити з неї людей.»
(Даниїл Хармс)
Я відвідав міжнародний фестиваль ковалів під час візиту в одну далеку і прекрасну країну. Блукаючи між рядами майстрів, які прямо на очах глядачів виковували з заліза дивовижні квіти і зубатих драконів, я раптом побачив біля одних майстрів наш ірландський прапор. У душі стало якось щемно і солодко – я згадав про друїдів-ковалів, про залізо яке гартувалося в горнах Тари та Круахана і написав у свій записник таке:
Торба старого коваля
Наповнена нині
Сонетами Петрарки.
Їх жовті папіруси
Нагадують мені човен,
Що пливе річкою Ра
З нескінченної жовтої Сарматії
У чорний гумовий світ сажотрусів.
Нескінченними дорогами
(А всі дороги нескінченні!)
Ми мандруємо
Постійно лишаючись на місці,
Ніяк не можемо покинути
Нашого кудлатого Всесвіту.
Люди в білих шатах
Знають щось про бардо,
Про тібетські каміння
І шматки глини,
Що здаються людьми.
Між вогнем і водою
Лунає дзвін молота.
Епоха заліза
Своїми буруватими барвами
І твердими вістрями плугів
Карбує поезію.
Остальные мои переводы Шона Маклеха можно найти здесь:
http://www.stihi.ru/avtor/rubystein&book=6#6
____________________________________________________________