Я змушу себе написати хоч щось,
хоча б пару речень
про те, як все дурно.
Мене так багато.
Тобі б хоч когось,
хоча б один вечір:
поговорити, поскаржитись...
Я змушу себе не казати нікому.
О, Боже,
та що я верзу!
Тебе так замало,
і треба одного...
Погоджусь:
усе це не суть.
Я змушу тебе заплющити очі
хоч на хвилину
і повернутись туди.
Мене так замало...
Я хочу, я хочу!
Думки про людину,
з якою: "Куди?"
Я змушу тебе помовчати зі мною,
поспівати,
а можна й поплакати.
Тебе так багато.
Навколо все в гною.
Чи можна любити
і не брехати?