Вони знайшли те, що давно вже так шукали –
Дві світлі краплі на затьмареній планеті,
І одне одного так жадібно стискали,
Й не при землі були, а десь були на злеті –
Літали високо, немов на дельтаплані,
Невпинно рухались, втамовуючи віддих,
А в їхніх грудях все бурхало, як в вулкані,
І все палало від сердець раптово рідних.
Немов єдині, ніжно за руки тримались,
Скинувши з себе непотрібне марне вбрання,
Від почуттів чудесних ніби задихались,
Наче та ніч була для них обох остання.
Торкались пристрасно вологими губами
Вологих губ, що бачили навпроти,
Й не червоніли перед лютими богами,
І не могли вже того потягу збороти,
Що рвав на шмаття й дарував їм крила.
І той вогонь, що їм давав любитись,
Враз спалахнув, зненацька, з усієї сили,
І згас… щоб знов, мов фенікс, відродитись ! ! !