Каяття

Як буревій розторханий птахами
мене вкриває дике почуття
самотності, яка тече безкраю
бурхливою водою забуття.

Не є самотність ця дитям кохання,
причиною не є ота любов,
яка присутня майже в кожній драмі,
не вона самотність дарувала знов.

Сполохане захмарря знову злине,
в думках знесиллям закрапає дощ,
цей сум з душі моєї ніколи не відлине,
це має сенс, якщо воно прийшло.

Біда не в тім, що в цілім білім світі
викраєно сердце всіх людей
з непробивного, сірого каміння,
що аж біжати хочеться спозаочей.

Самотність в тім собою особлива,
що її вигадую щораз сама,
сама собі я обрізаю крила,
коли співає та летить душа.

Говорить моя біль віршами,
натхненність виливає каяття,
як буревій розторханий птахами
мене вкриває дике почуття.