Кохаю тебе, вже як буде, нічого не вдію…
Ловити твій лагідний погляд – не бачу загрози:
сама посилала в думках промінь – квіти надії
з далекої На́дії – навіть не знаєш і слухом…
З очей твоїх сяйво невимовним ллється потічком,
любов'ю здолав роки, схоплені сивим морозом,
нестримна – чуттєвості хвилями – котиться річка,
камінчики страхів у море швиденько відносить.
Волосся ласкаво долонями пещу і вуха –
ніжненька їх плоть невгамовно гукає до мене,
все тіло у відповідь струмом тепла мені дмуха,
потреба завжди бути поруч з тобою шалена…
Спірально закручене наше нове існування:
всеєдності таїнств і спільності в дусі єднання.
Таке мені випало щире до тебе кохання:
хоча срібло в коси, до нас щедро з ласкою осінь…
На́дія – округ, Західний Бенгал, Індія
мал. – Тетяна Зеленкова