Сльозами теплими обмиє вишню дощ,
Хлопчисько – вітер їй цілує руки.
Цвіла, подобалась заходу але що ж?
Розбили почуття плітки та слухи.
І спала біла сукня – час родити,
Червоні грона начеб тягнуть руки.
З коханням нероздільним важко жити,
Я вишні стиглої розумію муки.