Там, де лежить на плесі,
ніби в залі,
паркетом білим товстошкірий лід –
завія з вітром танго танцювала,
світив їм повний місяць,
як софіт.
Хоч уночі було звірятам зимно,
мороз хапав пухнастих
за носи –
бриніли скрізь у захваті нестримно,
немов дзвіночки,
ніжні голоси.
А з дубника, де спочивали тіні,
лунала дивна музика і спів –
то гном старий
у теплій одежині
диригував оркестром снігурів.
Вгорі над лісом
і заснулим ставом
ласкаво усміхалася зима –
їй так нічна
подобалась вистава,
що станцювала б радо і сама…