Юний, жвавий і хоробрий,
Рік Новий спішив за обрій.
Зачепився за ялинку –
зупинився на хвилинку.
І згорнув ураз вітрила:
«Ти чия, красуне мила?
Чепурна, струнка, пухнаста,
звабна, як дівчина красна.
Мов руно, шовкова хвоя…
Ще не бачив я такої.
Гілля тягнеться до неба…
Дай спочити коло тебе».
Отака була, нівроку,
пастка для Нового Року –
за ялинку зачепився,
закохався – й залишився…