Мете метелиця, хоча й весна…
Природа ніби помилилась.
І десь за межами зими
Тепло і сонце загубилось.
Неначе хлопець молодий,
Наш Березень десь забарився.
На серце крижане Зими,
На сніг сліпучий спокусився.
Повірив він, що нареченій
Лиш біла сукня до лиця,
Не знав, що крига розбиває
І ранить молоді серця.
Прокинься, любий, не барися,
Прокинься від тяжкого сну,
Згадай про свою наречену,
Про дівчину свою, Весну!
Розбий кайдани крижанії
І віхол сіті розірви,
І нам весну, кохання, мрії
З пташиним співом поверни!