Як тяжко
Дивитись в небо й думати про тебе
Там зірки
Тепер твої супутниці єдині
Побудь но
Ти, хоч, хвилинку, мила, біля мене
Так гірко,
Що не зустріну я тебе віднині…
Я буду
Тепер між небом і землею жити
Щоб світ весь
Побачив наші душі воєдино
Забуду
Тепер я що таке тужити
Лили ж десь
За мене сльози хмари, змив провину.
Навіщо
Ти мені, небо, серденько розбило?
Тепер я
Свого сенсу життя не розумію…
Все рідше
До мене в нього радість заходила
Сузір;ям
Тепер твоїм живу я і радію.