мені заборонено бути з такими, як ти
з тими, що брешуть та каються майже на кожному кроці
поряд з якими троянди не хочуть цвісти
які проти мене, але на моєму боці
я тікаю від тебе на ішний кінець цього світу
збираю свої дурні згадки, щоденники, вірші.
так просто...
чи можно так просто втекти?
навіть там, на іншій землі я відчуватиму твою поступ
мене зносить землетрусом твоїх неправдивих слів
накриває лавою тих вулканів, що з нелюбові.
ти був єдиний, хто мовчки мені довів,
що саме мовчанням
і ним, тільки ним, лише ним
акцентують увагу на кожному слові
я знову тікаю. напевно, тепер від себе.
а ти завжди поряд, від тебе нікуди не дітись
і я за тобою не бачу блакиті неба
як було добре, коли ми були ще діти
маленькі, щасливі діти.
і нікуди було йти, крім дому.
ми гралися, навіть не згадуючи про втому
ту втому, що так уперто
вбиває дорослих людей.
серед тисяч смертей
червоним обведено найголовніше: 'ти'.
ти підпалив мости
і з ними разом згорів.
я тікала. від тебе.
ти й справді мене любив?