Я Шевченкове рідне усім серцем люблю,
Для його процвітання все, що треба зроблю.
І тебе прошу, друже, ти не забувай,
Це — твоя Батьківщина, рідний твій край.
Стрічка в’ється блакитна, то — Великий Бурлук,
Доли, пагорби, схили, ліс і килими лук.
Ти мене полонив, мій Шевченківський край,
Я люблю тебе дуже, краю мій, знай.
Вдалині височіє Ковалівська гора,
В золотім надвечір’ї світлий день догора.
Наче матір величну, край рідний люблю,
І про долю щасливу Бога молю.
Мир в страшні лихоліття відстояти змогли.
Скільки справжніх героїв у боях полягли.
На поталу і зраду своїм ворогам
Край свій рідний ніколи я не віддам.
Над водою схилилась українська верба,
Наливаються в полі золотисті хліба.
Наче в перлах червоних калина стоїть,
А над краєм на щастя зірка горить.
Кобзаревим могутнім словом славлю тебе,
У віках незабутня нехай слава гуде.
Краю мій хліборобський, край звершень і мрій,
Хай же вічно буяє цвіт буйний твій.
07. 08. 2013р.
Світлина автора
*** Вірш був надрукований в районній газеті "краєвид"