колись все снилася розлука,
любов марніла мов троянда,
ти не протягнеш більше руку
дешева болю пропаганда.
всипали пилом, пелюстками
і ніжними словами, мов кришталь.
поміж чужими помилками
виднілась жалібна печаль.
боліло серце. чесно, вірю,
мені щеміло дужче, знай.
кохати, мабуть, треба в міру,
у мене ж лине через край.
побачиш очі, ті налякані, сонливі.
вони щоночі гинуть. тихо!
бо всі слова, на жаль, мінливі,
спотворюють горгони сміхом.
коли помре моя надія,
тоді вже певно і мені пора,
піти туди, де край світліє
й пекучим болем обійма нора.
чому? не знаю, лиш пишу це,
бо щось покушує мою натуру,
і тисячі брехливих революцій
малюють пензлями свою халтуру.