Витинанкою стали дерева на обрії рівному -
на рожевому чорні гачочки, тоненькі вітки.
Я вже вкотре дивуюсь красивому краю та дивному,
де так люблять молитви, пісні та, звичайно, плітки.
Скаженіть кольори не втомилися - сяють, виблискують,
то в їржі наче, небо, то ніби грейпфрутовий сік.
Зрозуміють - не факт, але все подолають та вистоять
люди з диво-землі, що Країною світ звати звик.
Витинанкою мрії на тлі заклопотаних буднів
пролягли - не зітреш, досягти буде важко, мабуть...
Україна - це край, та ні в якому разі не кутній.
Так, хвилястий, але надзвичайно цікавий твій путь!