А так хотілось теплої осені,
коли крапельки дощу лише у вісні,
коли чашка кави і весь світ у мене на долоні,
так захотілось трішки помріяти мені.
Коли життя вирує у шаленому темпі доволі,
і встигнути усі намагаються чомусь за ним...
одні не знаючи куди ідуть шукають кращої долі,
інші ж свою історію пишуть, довіривши життя чужим...
А осінь тихими кроками ступає у цей хаос без фальші,
оглянувшись вже нічого не повернеш, всі слова вже сказані,
їй байдуже, що буде дальше.
А людям так хочеться теплої осені, з чашкою кави на підвіконні..
з обіймами теплими , двом серцям поринати у безсонній безодні.