В твоїх ніжних руках життя мого серця!
В твоїх світлих думках голос мій обізветься!
Він підкаже тобі куди серце покласти,
Щоб було зручно мені назад його вкрасти!
Це не іграшка так-то, щоб із ним тобі грати!
Моє серце не трактор, щоб ним поле орати!
Моє серце одне, і я не можу без нього!
Воно моє рідне, за всіх більше всього!
Але що йому зробиш, коли рветься к твоєму,
Коли вже не хоче жити в тілі моєму,
Звісно, я можу його зрозуміти,
Як ціле життя одному сидіти…
Як день і ніч завжди працювати,
Йому просто ніколи відпочивати,
Може знову до когось притулитись,
Вмить спалахне і почне колотитись…
Так, що гудять навіть стіни душі,
Аж руки тремтять, коли пишуть вірші,
І лине серце в світ своїх думок,
Закриє хатину свою на замок…
Нікого не впустить, не з ким не говорить!
Піде у відпустку, що хоче, те й творить!
Зосталась надія лише сподіватись,
Коли воно схоче назад повертатись…
Коли вже відкриє ворота життя?
У ньому є сенс людського буття!
Від тебе залежить, як довго це буде,
Коли твоя совість в ньому правду розбуде!
Бо друг його розум вже зовсім не свій,
Не може заснути від блукаючих мрій,
Вони ніби друзі, але поряд любов,
У цім замкнутім крузі не буває умов!