НЕ ТРИМАЙСЯ...
(віршована байка)
Забе-Забе-Забериха
Наробила діду лиха.
Був той дід сміюн-баюн,
Став умент ревун-плакун.
- Забе-Забе-Заберая, -
Плаче дід, - тебе благаю:
Забери свою плаксивість,
Поверни мою грайливість!
- Ще чого схотів, дідисько! -
Розсміялась Заберисько. -
Плач собі, рахуй сльозинки
І вважай їх за родзинки.
Дід задумавсь: «Що ж робити?
Як злодійку ухитрити?»
Раптом скрикнув: «Вихід є!
Хай розквітне те, що є.
Буду, - каже, - плакать доти,
Доки вистачить охоти.
А ти смійся, Заберихо,
Може з того вийде лихо».
Рівно місяць плакав дід.
Та однораз, у обід,
За останньою сльозою
Прийшла радість чередою.
Забериха ж веселилась
Тижнів зо два і... втомилась.
Сльози бризнули з очей
І зайшлась вона плачем.
Байка ця - усім наука.
Щось забрати - то не штука.
Не тримайсь свого й чужого,
Будеш мати щастя з того.
(З книги "Крилатий Вовк")