Виходить місяць в тихі темні ночі
покрила небо шаллю зоряна пелена
лише коли на хвиль закрию очі
то думки в голові одні про тебе
Як гість небажаний вривається у душу
минулого той привид страхітливий
тепер забути я про тебе мушу
хоч досі був ти мені милий
А спогади нещадно так і лізуть в думи
потік цей я не в силі зупинити
не в силі я забуть твої парфуми
що встигли мою сутність опьянити
Тепер,здається,я ніколи в силі
не буду жодні очі полюбити
і почуття мої немов зігнилі
чи є резон на цьому світі жити?
Одного темного світанку у тумані
стояла на мосту я і гадала
навіщо ж я держу себе в обмані
не цього від життя свого чекала
Потрібно брати свою волю в руки
і стримувати міцно щоб трималась
щоб не втікла від мене в часи муки
щоб в тяжку хвиль від мене не цуралась
Спочатку було тяжко-не зірвалась
хоч безліч сліз гірких було пролито
плекала я надію,сподівалась
хоч всі надії треба було вбити
Пройшло не мало часу з того
як я змогла хоть щось забуть
думки свої тримала досить строго
почала нову я життєву путь
Та мав же совість ти нездаро
про себе нагадати крізь часи
невже страждань моїх було замало
сказала я тобі же відпусти
І знов по колу з самого початку
ці сльози,біль,кохання та журба
прожити все життя в коханні недостатку
така жіноча доля,жалоба