Так вільно в дикім полі,
Яке не має меж,
Завжди на повні груди
Повітря ти вдихнеш.
Завжди воно зігріє
Трав запахом п’янким,
Тривогу ту розвіє,
Що щезне, наче дим.
Тривога, як гадюка,
Що кров невпинно п’є,
Скувала вона руки
І серденько моє.
Та вічний подих чую
З безмежних цих полів,
Десь вдалині вирує
Пташиний чудний спів.
Ледь чутно гомін поля,
Рослини тихо сплять,
Десь гори й рідні доли
Від вітру шелестять.
Мені сказати хочуть,
Щоб завжди радість мав,
На всі оті дрібниці
Уваги не звертав.
Проблеми нам рішати
Потрібно завжди всім,
Та серце вберігати,
Тепло щоб було в нім.
Бо буде кров з нас пити
Буденна суєта,
Не тішитиме жито
Й пшениця золота.
Сказати я вам хочу,
В житті невтомно йдіть,
З теплом ви свої очі
До ближнього зверніть.
З теплом завжди крокуймо,
Допоки будем жить,
І гомін поля чуймо,
Трава як шелестить.