Бо вона...

               

Залишилась незаймана,
ніби мрія – не бувша вона,
одинока й заплакана
Осінь – неба печального даль…
В нього є ще Надія,
Віра в серці, то пісня жива!
Не загубляться більше
у блуканні Любові слова –
полонять її серце
тихим поглядом ночі, як сон
зникне він, наче вершник,
що потрапив у пастку зірок…