Олесь Гарун
Кому що
(Жарт)
Переклад з білоруської Любові Цай
Небесне сонечко вогнем
В час літній палить, припікає,
У місто тим пекучим днем
Народ на ярмарок рушає.
Якби ж то їхати! Пече,
А то іти – суцільна мука,
Коли ж з бесагами іще,
То вже не шлях – гірка розпука.
Присісти хочеться, бува,
Бодай хоч трохи відпочити,
Бо ж перти пуд, а може й два –
То не пір’їнку вам носити.
Аж, брате, стій! – Корчма ось тут,
І чарочку хильнути можна,
До столу цей привітний кут
Знайомців вабить придорожніх.
Зійшлися якось за столом –
Чи станеш долі дорікати –
Це білорус та ще й з хохлом,
І третій – циган – чи багато?
Один узяв собі медку,
Живиці – другий, той – півпляшки,
Так, сидячи у холодку,
Звели знайомство – то не важко.
До міста циган той спішив –
Добряче знав коневі вади,
Купляв, мінявся – не грішив
Та як знавець давав поради.
Хохол Мовчан з робіт вертав, –
І зарібок він мав багатий, –
Собі попутника шукав
В дорогу до своєї хати.
На торжище ішов з телям
І Янка Цвік, він Диба звався,
Мав мито дати, знав хоч сам:
Бичок йому й самому б здався.
По слову слово – так вони
Сидять в корчмі собі на славу,
Та раптом, Боже борони! –
Зайшли у суперечку жваво.
Як їх на царство б привели –
Ось спір куди той похилило, –
Тож що робити б почали
І що б насамперед чинили.
«Ось я, здається, добре б жив,
Життя легке схопив би в жменю,
З народом би своїм дружив,
Я б юшку сьорбав, їв пряженю», –
То Янко мовив так якраз.
«Та де ж твій розум, біловусе? –
Кричить Мовчан. – Е, поміж вас
Тямких чи знайдеш, білоруси…
А я б інакше справи вів:
В садку під вишнею лежав би,
А поруч уряд би сидів,
Я б ними правив та й співав би.
А ще із салом хліб би їв,
Хапнув би галушок чимало,
При цьому завжди б я хотів
Знов їсти сало, сало, сало».
«Хай грім побиє вас, агей! –
Сіпнувся циган тут. – Їй-Богу!
Казан вартує більше цей,
Щербатий хоч, а ви ж – нічого!
Коли б пішов у королі,
Мені всього було б замало,
З скарбниці б вкрав я три рублі,
А ще й коня… та й дав би драла!»
***
Оригінал:
Алесь Гарун
Каму што
(Жарт)
У самы жар, у летні час,
Ўжо ў поўдзень, па абедзе,
Назаўтра ў горад на кірмаш
Народу цьма ідзець і едзе.
Ну, ехаць добра, хоць пячэ,
Але ж ісьці дык во дзе мука!
А як з паклажаю яшчэ,
Дык то найгоршая дакука.
Хаця каб крышку адпачыць –
Ідзеш, ідзеш, ды трэба сесьці,
Бо пуд ці пару валачыць,
То не пярынку ў жмені несьці.
Калі ж карчма – ну, тутка стой!
Тут можна выпіць і паесьці,
А за работай мілай той
З знаёмым гутарку завесьці.
Зышліся гэтак ў карчме раз
Наш беларус, цыган, хахол,
I неяк трапіла на час,
Што за адзін прыселі стол.
Адзін узяў сабе мядку,
Другі – гарчыну, той – паўпляшкі,
Пакуль сядзелі ў халадку,
Зьвялі знаёмства, то ж ня цяжка.
Цыган да гораду сьпяшыў, –
Каня ён добра знаў ўсе вады, –
Купляў, мяняўся – не грашыў,
Купцам на коні даваў рады.
Хахол Маўчба ішоў з работ, –
Заробак добры меў, багаты, –
Шукаў сябра, каб без клапот
Даехаць зь ім да роднай хаты.
У горад брыў цялё прадаць
Наш Янка Цьвік, празваньнем Дыба;
Падатак мусіў ён аддаць,
А так – цялё самому трэба.
Адно вось так, другое не, –
Сядзяць і зюкаюць паціху,
Ажно глядзі ты, вохці мне!
Зайшлі у спрэчку, клічуць ліха.
Каб іх на царства узьвялі,
Аб гэтым здумалі спрачацца! –
Дык што рабіць бы пачалі,
Якою працаю займацца?
«Вось я, здаецца, добра б жыў,
Гульнуў бы я тады бясьпечна,
З сваім народам бы дружыў,
Кулеш ўсё еў бы ды яешні», –
Так кажа Янка першы наш.
«Ну, дзе твой розум, белавусы? –
Крычыць Маўчба. – Саўсім нямаш
Між вас разумных, беларусы.
От я іначай бы зрабіў:
Ў садку пад вішняю ляжаў бы,
Увесь урад пры мне б тут быў,
А я бы правіў ды сьпяваў бы.
А есьці – еў бы з салам хлеб,
Крышыў галушкі бы зубамі,
I сала з салам, і яшчэ б
Я сала так бы еў часамі».
«Каб вас пярун! – крычыць цыган. –
Абодва варты вы нямнога,
Вунь той аббіты ўвесь саган
Хоць грошык варт, а вы – нічога!
Каб я папаў у каралі,
Дык мне ўсё гэта было б мала,
З казны б украў я тры рублі,
Украў каня – і... махні драла!»