Липкі долоні, в’язкий страх, на вустах
Холодний мед, твоїх словах
Відчую навіть скрізь провалля, глухоту
Тремтиш, безвихідь, поглинаєш муку
Завмерла, ледь дихання пронизує тебе
Тяжке, як камінець на шиї, хилить в землю
Проштовхує нестримно самоту
Безсилою, вселяється надія
Все тіло вимучене, все ж не полишає відчай
Впала виснажена, на сире, і чорне, каміння
Десь там на низу, в проваллі, безпомічна, в шоці
Слабка, заніміла, в обіймах суворої ночі
Бачити небо, в блакитні, стомлені очі
Немає сили, роняти , безвиході сльози
На одинці ,з тяжким невідступним болем
З молитвою в серці, сповнена доброї волі
Серце потроху, у спокої моху,
Б’ється, і гріє у грудях
Із сумом, і жалем, що часу так мало,
Скоро не стане, й трохи
Життя загублять, ці скелі, ці судді,
Мовчазні вбивці
Врятують, прийшовши, на допомогу
Справжні, завжди, одвічні Друзі