Лякаюча, засмучена пустеля -
кімната біла.
Біла-біла стеля,
в кутах якої марять павуки.
Моє обличчя кольору нудьги.
А за вікном лапатий білий сніг...
Торкнусь своїх заплющених повік,
а сон не йде -
яка цікава річ?
Яка холодна, невблаганна ніч
у сніжний кокон сповиває дім.
Здається, що назавжди, але втім
мені байдуже -
я забула літо,
мені не сняться різнобарвні квіти.
Пустеля біла роз'єднала нас.
Жорстока ніч, немов в останній раз,
нагадує про тебе.
Я не сплю
і вже не знаю, чи тебе люблю...
Перевод Виктора Перфильева http://www.stihi.ru/2014/01/19/5676
Пугающая грустью пустота
Средь белых стен, под белым потолком,
И каждый угол этого холста
Трудолюбивым заткан пауком.
Лицо окрасит скукой тишина,
Коснусь слегка своих закрытых век -
Под ними ни единой капли сна,
А за окном пушистый белый снег...
Как холодна, неумолима ночь,
В январский снег укутывая дом,
Цвета и краски улетели прочь
И даже лето помнится с трудом.
Мне кажется, что это навсегда,
Я заблудилась в этой пустоте,
Любовь моя проходит, как вода,
Текущая сквозь дыры в решете.