Загляну в деревеньке к знакомому деду,
Про житьё расспрошу у него.
Дед достанет махорку, свернёт сигарету,
Помолчит... И вздохнёт: “Ничего...”.
Поболтаем мы с ним, посидим возле хаты,
На разлив поглядим и на луг...
И вздохнёт дед Федос, точно он виноватый:
«Всё дождями залило вокруг...»
Я ему - так и так, мол, забот ещё много,
Мол, сто зим нам ещё зимовать…
Головою кивнёт, помолчит одиноко…
И вздохнёт: «Мне пора помирать…»
Перевод с белорусского
Михась Башлакоў
* * *
У Ліплянах зайду да знаёмага дзеда,
Пра жыццё запытаю ў яго.
Дзед дастане кісет,
згорне дзед цыгарэту,
Памаўчыць...
I ўздыхне: «Нічаго...»
Мы пагутарым з ім,
пасядзім каля хаты,
Паглядзім на шырокі разліў...
I ўздыхне дзед Фядос,
быццам ён вінаваты:
«Дождж навокал усё затапіў...»
Я ж яму так і так,
што па гэтых турботах
Нам яшчэ з ім сто зім зімаваць...
Галавой паківае,
усміхнецца самотна...
I ўздыхне: «Мне пара паміраць...»