Синьооке моє, синьооке моє, онебеснене…
Посвітило – й вернулось до свого вічного дому.
Я тобою жила. У тобі я колись воскресну,
Якщо вийду з цієї довколосвітньої коми.
Я тебе сотворила із неба і слова блакитного,
Наче море вливала у силу кожного кроку,
І стелила під крила дорогу своїми молитвами,
І несли тебе крила далеко і так високо…
Так високо… І аж захлинаюся світлом повені,
Що струмує із неба і просить: «Живи щасливо!»
У небесному війську побільшало білих воїнів.
Світлий ангел любові – моє Синьооке Диво.