Вночі у дерев розплітаються коси
І небом пливуть, мов чудесне коріння.
Тримаються місяця простоволосі.
Зірок реп’яхи їм дарують проміння.
Схвильовані подихи тонуть в повіках,
В оманливих шатах цілунків зринають,
Неначе воскреслі від спраги каліки
За краплю води йдуть у грішнії найми.
А ти прокидаєшся рвучко і різко,
Думки сполотнілі скидаючи з грудей,
Замріяні сни потрощивши на дрізки
Того, що було і ніколи не буде.