Ти встаєш серед ночі і йдеш до ріки,
А з очей тобі капають сльози гіркі
Ти просинаєшся вже в котрий раз
І розумієш,що це не той час.
Ти проходиш гаями,що тихо дрімають
І їхні руки когось обіймають,
А ти це зробити,на жаль,вже не можеш,
І руками ти смуткові лиш допоможеш.
Ти ідеш і не бачиш,що стежини немає,
І жодна пташина уже не співає.
Все спить,як і та,що завжди в твоїх мріях.
Ти знову несміливий у порухах,діях.
Ти мрієш,що скоро прийде світанок
І настане в душі твоїй радісний ранок,
А кохана твоя знову ніжно озветься,
Обійме,ніби віти,-і посміхнеться.
Ти пробач,але я тобі нагадаю,
Що тебе,як раніше,я вже не чекаю,
Ти надії розбив,немов скляну чашу,
Я не зможу віддати тобі любов нашу.
Ти вже проходив повз мою душу,
Тепер я без тебе вижити мушу.
Тому не буди ти себе серед ночі-
Для тебе навіки сліпі мої очі