Розбита дорога,немов твоє серце,
Ти знову стоїш на перехресті доріг,
А в калюжі-душа,неначе в люстерці,
Ти наче ішов би кудись,а чи біг.
На серці твоїм-осінняя мряка,
А на обличчі-прожиті літа.
І не скаже ніхто за що така дяка,
За що вічна в душі самота?
Ти поглядом ніжним шепчеш молитву
І німими вустами п’єш тривогу з душі,
Промайнеш на дорозі,не відчуючи ритму,
І жарти для тебе вже не будуть смішні.
Тебе не порадує сонячний промінь,
Не радісний буде і шепіт пташок,
У серці твоїм-гарячая пломінь,
І на голову кладуть тобі німфи вінок.
Ти стоїш на вбогім людськім роздоріжжі,
Де немає ні радощів,ні злетів життя.
Перед тобою лиш постаті сніжні…
І довга дорога гірких сліз,каяття.