Донські козаки-більшовицьке сало,
Уплітають горе,бо його їм мало.
За свободу слова брат іде на брата
І стоїть у муках більшовицька мати.
Очі в піднебесся-груди всі у цноті,
Кров'ю обливались у німій скорботі,
Коні під ногами і нелюдські трупи,
Лежать визволителі,мов недолі зруби.
І волають крики серед поля бою,
І смердить від трупів,як від купи гною.
Серце йде боротись,душа вже на небі,
Молиться й клене всіх:то Бога,то Гебу.