Яструб по небу летів.
Біля соснового лісу сів.
Дуже сподобалась місцивина.
Так і зоветься вона Яструбна.
Кожного дня він в небі літає.
Безмежні простори там озирає.
В гніздечку сидять його дітки малі.
Чужинців він гонить з цієї землі.
Але всім звірятам він страх нагоняє,
Хоч денно і нощно свій рід захищає.
Бояться звірята у лісі і полі,
Бояться всі гратись і бігати вволю.
Ось заяць біжить стрімголов по полям,
Щоб не дістатись залізним когтям.
Дивиться з неба – пронизливі очі,
А яструбнята вже їстоньки хочуть.
Важко сховатися мишці в норі,
Падає з неба…. Обід дітворі.
Яструб в дозорі – звірята по хатах:
Ящірки, мишки, зайчата, галчата.
З ранку до вечора роблять зарядку,
Хочуть усе привести до порядку.
Яструба разом, щоб побороти.
Менше в матусь буде турботи,
Як дитинча своє захищати.
Треба навчити, як раду давати.
Стануть всі сильними в лісі звірята,
Яструб не зможе їх подолати.
Яструба ж треба манерам навчити.
В лісі знайдеться для нього учитель.
Буде він їсти траву і медок,
Виростить з дітками новий садок.
В мирі і злагоді будуть всі жити,
Сонцю радіти, а не тужити.
Істи не будуть один одного.
В лісі достатньо для всіх і всього.