Синові моєму, Євгену
Галасливою юрбою в двір збирались дітлахи.
І улюбленою грою у нас "піжмурки" були.
Щоб дівчат подратувати, хтось лічилку вигадав.
І коли жмурився хлопець, на весь голос рахував:
Раз-два-три-чотири-п`ять!
Я іду тебе шукать!
А коли знайду, то зможу
я тебе поцілувать !
Час дитинства лине скоро, і помчав за роком рік.
Уявити нашу школу я без тебе вже не міг.
Ти, з усіх дівчат у класі, найчарівніша була.
І чомусь, усе частіше, я пригадував слова:
Раз-два-три-чотири-п`ять!
Я іду тебе шукать!
А коли знайду, то зможу
я тебе поцілувать !
З чим кохання порівняти, я б сказати вам не міг.
І на на квітку воно схоже, і на перший білий сніг.
А давай, як у дитинстві, будем в "піжмурки" ми грать,
І тобі я зможу пісню - ту, дитячу, заспівать:
Раз-два-три-чотири-п`ять!
Я іду тебе шукать!
А коли знайду, то зможу
я тебе поцілувать !
1997 рік
фото з Інтернету