Дзвінким сріблястим сміхом
На ніжному стеблі
Даруєш світлу втіху
Цій лісовій імлі.
Струнка аристократка
Шопенівських балад -
Яку неясну згадку
Несеш у тихий сад?
Яка ж ти гордовита
І беззахисна враз
В оправі кришталевій!
Піснями оповита,
Чудова й без прикрас
Цнотлива королева.
Травень 1995