***

Цей безконечний, наче дощ осінній,
Цей недоречний, наче голка в сіні -
Останній біль:
де круки кружать, де над снігом в"ються,
де світ, де серце криком надірвуться
Ста тисяч породілль.

Де чоловік з далекої дороги
В моїх сльозах омиє босі ноги
В священну мить.
І Сонце зникне за щитом пророчим,
І чоловік сліпі підніме очі,
І ангел засурмить...

Вогонь. Вода. Повітря. Порожнеча.
А потім тихо підкрадеться вечір -
А нас - нема.
У трапезній небесного притулку
Нам подадуть гріхів засохлу булку
і піділлють вина.

1996 р.