Мені шкода за неньку- Україну,
Що так її ганьбить усяка тварь
Що аж із шкіри рветься до Кабміну
Народ країни зовсім їм не жаль.
Розтягують її і рвуть на частки,
Недбаючи про наслідки подій,
То як же ж будуть жить тоді нащадки,
Немаючи на кращєє надій?
Якими ж треба бути нелюдинами,
Щоб так свою країну розкрадати?
Якими ж були ви тоді дитинами?
Хіба цьому вас вчила ваша мати?
Я бачу очі вам затьмили гроші,
Ви здатні все продати в Україні.
Які ж пред виборами ви хороші,
А що ж робили в владі ви до нині?
Чому ж занапастили Україну?
Все розтягнули по своїм кішеням!
Її любити треба, як дитину,
А не розстрілювати по мішеням.
За здалегідь років країна славилась
Багатством і родючостю землі
І до своїх людей так гідно ставилась,
щоб всі розумними й здоровими були.
Тож прошу я вас, люди,схаменіться
І про майбутнє діточок подбайте,
На західні країни не дивиться,
Примножуйте і бережіть, що маєте!
12.12.2009р.
Публикую это стихотворение сейчас (23.01.2014г.) потому что за эти годы ничего не изменилось, а за державу обидно.