А що, якщо все найкраще вже трапилося з тобою?.. Що, якщо вже було оте омріяне кохання, від якого захоплювало подих, від якого п’янішав швидше, ніж від вина, від якого просто розум давав помилку і вмикались суто почуття? От просто воно вже було, а ти його відпустив, дав йому згаснути через якісь примарні причини, через чужу думку чи банальну невпевненість, відпустив з думками «якщо моє, то повернеться». А воно не повернулося. І вже, певно, ніколи не повернеться.
Що, якщо глибока образа на друга і не образа зовсім? Так, дрібні шалості егоїзму, всього лиш роздуті дитячі сварки та негаразди. Ти це зрозумієш, коли станеш дорослим (не в паспорті 21, а духовно дорослим). Зрозумієш, та друга вже не буде поряд, а вибачатись заважатиме нарощенна за роки пиха. І вже не буде шансу повернутися туди, де все ще було безхмарно.
Таких «що,як..?» можна написати ще сотні. Кожен вже знайде для себе декілька: а що, як би я не перейшов тоді дорогу в той момент, що, як втрачений гаманець не знайшовся б, що, як я вибрав не ту професію, що, як помилку вже не виправиш.
Така вже болюча суть життя, його плюс і мінус водночас – кожна мить життя неповторна, тобто, як не повторюються найгірші моменти життя, що ламають свідомість зсередини, що змушують до якихось дій, хоча вже явна безвихідь, так, на жаль, унікальні й найкращі моменти життя, сповнені чи то простим дитячим щастям, чи то шаленою радістю, чи то смаком перемоги. Кожна мить складає цілісну картину твого життя, а справжній шедевр повинен пізнати і яскравість теплих кольорів, і глибину темних, холодних кольорів.
Кажуть, що наш оцей вік (16-20 років) – це найкращі роки життя. Мене останнім часом мучить питання: якщо ці роки найкращі, то що ж буде далі? Вічна рутина, з-за якої не видно світу, безперервний трикутник робота-сім’я-сон, свята, які все менше додають святкового настрою і стають лише отим дешевим приводом зустріти друзів, пропустити «рюмочку-другу», пожалітись на буденні проблеми, які має кожен, на втрачені мрії словами «ех, а я ж колись..», на нікчемність життя в цілому. Так в чому сенс такого існування? Багато хто відповість, що сенс життя в дітях. Начебто потрібно жити, щоб забезпечувати добробут дітей, давати їм все необхідне, вивчити їх і підготувати до такого ж «дорослого» життя. Все, коло замкнулося. І все починається спочатку. «Ми щасливі, коли наші діти щасливі» - скаже здорова більшість батьків, а діти, в свою чергу, проживають (чи ні, в кого як виходить) своє «щастя» у цьому віці. А далі? Знову «ми щасливі, коли…»? Це схоже на те, коли ставиш два дзеркала паралельно і отримуєш безкінечну кількість зображень, що є точними копіями попередніх. Так, звісно, міняються часи і міняються люди. Але суть залишається та ж. Вона полягає в тому, що молодість – найкращий період для створення власного щастя. Нажаль, період короткий і неповторний. І другого шансу уже не буде. От що, якщо вже було щастя (кохання, дружба, можливість)? От просто воно вже було, а ти його відпустив. То може варто не відпускати?..