***

З жалю до себе, стримуючи біль
і не вронивши ні сльози додолу
зайшов, такий чужий і гордий він
пройшов і слова не сказав нікому

Він зупинивсь, побачивши її
такий зухвалий, мило посміхнувся
бо в ній побачив він душі краї
заплакав і від неї відвернувся

В його очах помітний був той біль
який терзає серце вечорами
зайшов, такий чужий і гордий він
загоїлися коли неї рани . . .