Не ховай за вуалью обличчя.
Не ховай, бо його вже нема.
Там, за маскою потойбіччя,
Ти давно, так давно не жива.
Ти нікого не любиш. Зовсім.
Ти бездарність, що в серці мала.
У полоні думок стоголосім
Ти не віриш в маленькі дива.
Ти сама собі просто чужа.
Але ж пора порозумніти.
Ти вже нагадуєш бомжа
Якому, жаль, нема що вдіти.
То що тобі треба? Чорна вуаль?
Щоб бути весною, коли ти є осінь?
Щоб бути камінням, коли ти кришталь.
Щоб бути взутим, коли ти є босий.
Всі маски ти вже одягала.
А справжньою не можеш буть.
Бо людям щирості так мало.
Їм неважлива твоя суть.
К.С.