Лiрика i драма

Лиш гілкою поворушив –
Розсипався паркан іржавий -
Ми з парком знов товариші.
Проте, не тільки це втішає:

Мов ліра, золота верба,
Пегасів стайня – крона клена.
Не тільки дружбу поверта
Іще – й наснагу, і натхнення.

Що, мов троянда, розцвіло
У лірика Герасименка,
На парк весь вироста крило,
Яке вміщалось в смутку жменьку.

Герасименко – світлий грак
Тепер царює на просторі,
Його бадьорим крокам в такт
Рядки з`являються бадьорі.

І – строфи гарні. І в цю мить,
Як білий сніг, іскриться радість.
Та чорний грак її чорнить.
А може, теж гуляти, гратись

Сюди прийшов? Від підошов
І снігу виникають рипи.
І – рими, і – рядки,щоб знов
Катренчик сонячний створити.

І під ногами сніг рипить.
Й –  під лапками в  морозній  тиші,
То грак – крилатий  Еврипід
Трагедію пташину пише.

01.2011