Чому я боюсь , із собою борюсь ?
Чому я за Тебе так щиро молюсь?
Чому не живу ні хвилини без Тебе ?
І кличу у поміч безпомічне небо ?
Чому голос Твій у мені, мов дитина ?
До нього горнусь. І рахую хвилини
До Твого дзвінка …
І печалюсь від мрій , які
Не збуваються. Щему сувій
Кладу під подушку, пірнаючи в сон,
Де страху нема. Рук чарівних полон.
Де поглядом гладиш волосся моє.
Нема там "чому", а ми є. А ми є !
…Невже, не збагну, у літа припорошені
До мене дійшов Ти, чеканний і прощений ?