«Садки весною, у цвіту,
Тиха молитва, поцілунків перших жар» –
До тебе, рідна земле, завжди я у снах своїх іду
І не вгасає в серці вірності й любові дар…
Тут вперше народилась, закохалась,
Матусі рідної почула голосок.
Моє село рідненьке, у твоїх руках я колисалась,
В душі моїй назавжди добрий колосок.
Тут завжди світить сонечко ясніше,
Хмарки пливуть далеко, аж за небокрай.
Річки, прозорі води линуть все скоріше,
Шовкова стежка спогадів несе мене у гай.
Немає тут долини чудної, скарбів
Та й де ж їм взятись, далебі.
Але дорожчої за ці хатки малі –
Нема для мене більш ріднішої землі.
Роки стікають, безжалісно минають дні,
Колись скажу:
«Вже не повернуться ніколи роки молоді»
Та рідну землю на вівтар часів - не положу.
Люблю тебе, матусю Україно,
І повертатися до тебе завжди буду знов,
Крізь щастя, долю і лиху годину,
До тебе, рідна земле, я вернуся знов!
І повернувшися, скажу усім:
«Це є моя земля, моя домівка,
Безмежний небокрай лісів,
І серденька мого щедрівка…»