Судьба

Кузьма Романов
Она кружила
          голову,
              манила, звала
И соблазняла
         сотнею
             прекрасных лиц.
За ней бежал,
          лишился сил,
               когда ж упал,
То на меня
            Судьба
                взирала
Безмолвной
         чернотой
             пустых глазниц.