Не хочу писати, я просто боюся.
Ти просиш віршів, а від них тепер трусить.
У мене всі рими, як "треба" і "небо"
вони мене гублять, та він мене любить.
Біда за бідою, болі за болем.
В мені замість серця - щось випадкове.
Буду сама я у горІ, часто в гОрі.
Поранена пташка, обпалені душі...
Ламають життя, малюєте долі.
Ти знаєш, і ти пам'ятаєш.
Ти перед Ними мене обливаєш,
от твоя святість, тут твоя совість.
Шукаю прихисток від морального щему.
Маленька хвороба, а вже так пробудно.
Повірила в щастя, та він хоче тіло.
Все, що потрібно - обійми, але не відчутно.
Від чогось так гірко, так байдуже, люди.
Плюєте, вбиваючи, в душу,
хто витяг вас з бруду, бруд не витяг із вас..
Доводите нерви до грані абсурду..
Сотнями рими штампую, повстання любові я вмить придушу.
Всі маски - одні лиш відмазки, занедбані ночі.
У кого є гроші, той буде хорошим.
В серці ті очі, і ви пам'ятайте,
я не поет, і вірші - не друкуйте .