(вольный перевод)
Кремень я? Отвечу, не скрою,
Ребёнок я в прошлом уже.
Я – сталь, но из глины порою,
Коль черти скребут на душе.
Расчётливо, кремнем зарницы
Зажгу в небе вишню - зарю,
Да так, чтоб слепому в темнице
Светлело, раз я там стою.
А там, в темноте и тумане,
Отринувши взгляд мой живой,
Твердят колдуны и цыгане,
Что ныне ты больше не мой.
Я – мошка, но скалы туннеля,
Я – та из безумнейших дам,
Что в гуще дурманного хмеля
Всё ищут потерянный храм.
февраль 2014
Я кремiнь
Татьяна Левицкая
2011 р.
Я – кремінь? Авжеж, не дитина,
Яку на руках дужих ніс.
Зі криці, а часом зі глини,
Коли у душі плаче біс.
Кресалом зірниці свідомо
Підпалюю вишню-зорю,
Щоб здалека навіть сліпому
Розвиднилось там, де стою.
Отам, де тумани пітьмяні
Затулюють очі ясні,
Ворожать маруни-цигани,
Що ти не належиш мені.
Я - мошка, торуюча скелю.
Я - з тих божевільних кобіт,
Що в гущі дурманного хмелю
Шукають загублений світ.
http://www.stihi.ru/2011/02/15/3765