Кажу собі:"Болить-отже живу".
Це гірко радує,дає наснагу.
Від себе і від світу не втечу,
Серед пустелі не втамую спрагу.
Стою...Майже безсила і зневірена.
Це не дивує,а лише лякає.
Так швидко і жорстоко обезкрилена,
А відчуття польоту не зникає.
Ще довго буде звати небо,
Не відповім йому-земна тепер.
І розумію:не летіти-бігти треба,
Щоб душу й тіло дикий звір не зжер.
Кажу тобі:"Болить-отже живеш".
У кожного із нас жертовна втрата.
Від себе і від болю не втечеш.
Приєднуйся,таких як я багато.