Щож моя весна сумує як дівиця,
Тільки пошепки із серцем розмовляє:
"Він не любить моє серце білолицю,
Чорноброву, моє серце не кохає".
"Милувався він тобою, та недовго,
Ні любові, не жалю він не пізнає,
Болю дав тобі пекучого, їдкого"-
Серце з гіркотою промовляє.
"Як же ми тепер його забудем,
Коли ним душа наповнена до краю?
Він для мене став жорстоким душогубцем".
Лиш зітхнуло серце: "Я не знаю".