Стриптизы осени
И дрожь святого Витта,
И самотканный дождь, и солнца лишь на треть.
Уже дотлел цветастый лета ситец
Полей вот этих, набранный на смерть.
Душа полей, стерню ты помнишь эту?
Печаль и слёзы, брошенность конца?
Последней животворной кистью лета
Уронит тополь каплю багреца.
Потухнет день, осунутся берёзы,
Замрут все корни в сизой мерзлоте.
О поле, поле, мы с тобою Крёзы.
Зерна - что горы золотые те.
Стриптизи осені,
І дріж святого Вітта,
І самотканий дощ, і сонця лиш на чверть.
І вже дотлів цвітастий ситець літа,
оцим полям набираний на смерть.
Душа полів, ти пам,ятаєшь стерні?
Оцю печаль, покинутість оцю?
Останній пензель літньої майстерні -
тополя зронить краплю багрецю.
Змарніє день, зіщуляться берези,
замре коріння в сизій мерзлоті...
Убоге поле, ми з тобою Крези,
десь наше зерно - гори золоті.