Сохнет ива молода,
дождь прошёл сторонушкой,
на воде пруда – фата
кружится лебёдушкой.
Небо – шарфик голубой.
За прудом, под деревцем
целовался ты с другой,
знаю, хоть не верится.
Солнца луч — свидетель был,
А любовь — наградою.
Что ж так быстро позабыл
Землянику – ягоду?
Пусть воде играть фатой.
Зла судьба, но спутницей
обручилась я с тобой, —
а делю с разлучницей.
Ах, не тонет грусть – фата,
Держится осокою.
Пусть повсюду на тебя
Налетают соколы,
ураган поднимет вой
боль – обиду выместит.
Пусть тебя, любимый мой,
Он из сердца вынесет.
февраль 2014
Бiлий вельон
Татьяна Левицкая
Сохнуть верби молоді,
за дощами бідкають,
білий вельон по воді
закружляв лебідкою.
У блакиті рушники.
За ставком, під вишнею,
не примарилось таки,
цілувався з іншою.
Промінь сонця свідком був
ніжності та злагоди.
Як же ж швидко ти забув
смак суниці-ягоди.
Білий вельон по воді
долею невтішною.
Заручились, а тоді -
поділила з іншою.
Чом не тоне вельон-біль
відчаю, неспокою.
Хай на нього звідусіль
позлітають соколи,
розпочнеться буревій,
захлисне у вирвищі.
Як тебе, коханий мій,
з мого серця вирвати.
http://www.stihi.ru/2013/02/20/8